habitudo: (Default)
James Patrick Kinney:
THE COLD WITHIN
Six humans trapped by happenstance in bleak and bitter cold.
Each one possessed a stick of wood or so the story’s told.
Their dying fire in need of logs the first man held his back
For of the faces round the fire he noticed one was black.
The next man looking ‘cross the way saw one not of his church
And couldn’t bring himself to give the fire his stick of birch.
The third one sat in tattered clothes. He gave his coat a hitch.
Why should his log be put to use to warm the idle rich?
The rich man just sat back and thought of the wealth he had in store
And how to keep what he had earned From the lazy shiftless poor.
The black man’s face bespoke revenge as the fire passed from his sight.
For all he saw in his stick of wood was a chance to spite the white.
The last man of this forlorn group did nought except for gain.
Giving only to those who gave was how he played the game.
Their logs held tight in death’s still hands was proof of human sin.
They didn’t die from the cold without they died from the cold within.

ХОЛОД СЕРДЕЦЬ
В холодну ніч шістьох людей випадок звів нараз
І кажуть, ніби кожен мав поліно про запас.
В багаття перший ладен був підкинути дровин,
Але ділитись не схотів: там мурин був один.
Наступний радий врятувать від холоду братів,
Однак поліно не віддав, бо нехриста уздрів.
А третій в рам’я кутався і думку злу таїв:
То мав би я своє віддать на зиск багатіїв?
В маєтного – свої думки: про статок і товар,
Як захистити краще їх від злидарів-нездар.
На смерть повільну вогнища дивився без жалю
І чорношкірий: врешті я тим білим дозолю!
Останній із приречених – за справедливу гру:
Даси мені – дам я тобі, чужого не беру!
Їм смерть покутою була за цей правічний гріх:
Не ночі холод, а сердець в могилу звів усіх.
habitudo: (Dia de Muertos)
Всі, певно, знають, що середньовіччя практично не вміло перевдягати своїх моделей в костюм іншої епохи. А теми були не тільки біблійні, євангельські чи агіографічні, але й античні, міфологічні. І я це знала, але уявляла дуже приблизно. Поки не натрапила на ілюстрації до твору Христини Пізанської "Послання богині Отеї, яке вона вручила Гектору Троянському, коли той був у п’ятнадцятирічному віці" (якраз так: quant il estoit en l'aage de quinze ans).
Сам текст Христини, яка, між іншим, дуже успішно заробляла собі і дітям на життя письменництвом, досить цікавий. Кожен розділ починається коротким віршем, що підсумовує якусь міфологічну тему (переважно з "Метаморфоз"). Далі йде моральне тлумачення з повчальним висловом грецького філософа (Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель - усе як у людей). Нарешті, алегоричне тлумачення з цитатою зі Святого Письма. Втім, вважається, це далеко не найкращий її твір.
Ілюстрації, м’яко кажучи, не найліпшого смаку. Але просто валять з ніг.
Підпишу тільки ті, котрі без тексту не розпізнати. Решту цікавіше вгадувати самому.

Кассандра подає приклад скромності і побожності:



Купідон збуджує в юнакові бон кураж:Далі )
habitudo: (Dia de Muertos)
Колись давно трапилося мені награмзуляти статтю про переклади Пітера Пена (в порядку вендети за старих майстрів).
Маленька вона і плохенька, але аспіранти червоного корпусу нею не гребують для серйозних наукових розвідок!
Правда, без цитування і в англійському перекладі:

Моє Аспірантське
Зауважте: зображена картина складна, але засоби вираження прості й невимушені. Так само елегантно це може звучати й українською, у Митрофанова:“Венді вважала, що здобути той поцілунок міг би хіба Наполеон, та я уявляю собі, як би він марно пробував, а тоді ні з чим подався б геть, спересердя грюкнувши дверима”. Depicted picture is complicated, but expressing means are simple and unconstrained. Ukrainian text may sound as elegant as the original: “Венді вважала, що здобути той поцілунок міг би хіба Наполеон, та я уявляю собі, як би він марно пробував, а тоді ні з чим подався б геть, спересердя грюкнувши дверима”
Тим часом у пані Трохим спостерігаємо епізод розірваної мови, ускладненої дужками й аж трьома знаками тире. Прочитати таку химороду складно, а вже як зрозуміти це з голосу, просто не уявляю: Венді вважала, що, наприклад, Наполеон міг би претендувати на ці скарби (але я уявляю собі цю картинуяк імператор робить спробубезуспішно! — вибухає гнівом і йде, грюкнувши дверима ...” At the same time we observe totally different situation in translation of Natalya Trohym: “Венді вважала, що, наприклад, Наполеон міг би претендувати на ці скарби (але я уявляю собі цю картину – як імператор робить спробу – безуспішно! – вибухає гнівом і йде, грюкнувши дверима …[5, 5]” The cue is torn asunder, complicated by the brackets and three dash punctuation marks, it appears to be difficult for reading aloud and consequently it is difficult for understanding

Знаю, що дріб'язково.
Але, але!
habitudo: (Dia de Muertos)

Отже, "Гетсбі".
Висновок неоригінальний - Ді Капріо великий актор.
Сцени першої зустрічі з Дейзі і в готелі ("Мене ти також любила?", "Я втратив самоконтроль") - зіграні просто безподобно. Це варто побачити. Дивно, що Лурман не включив сцену з дитиною Дейзі - звісно, складно зіграти, як Гетсбі переживає факт її реального існування, але Ді Капріо впорався б, точно.
От іще, кажуть, дарма в сцені перед пострілом Дейзі телефонує. Дешевий ефект, мовляв, і не по книжці. Воно, може, й грубувато, але й ближче до життєвих реалій. IRL жінка не поставила б крапку так легко. Жінка подзвонила б, особливо та, яку грає Малліген.
До речі, про неї. Не вірте постерам і трейлеру, у фільмі вона дуже органічна. Все-таки і Ді Капріо не сліпучий красень, вона якраз вписалася. Квіточка така, між магнолією і білим дзвіночком)
habitudo: (Dia de Muertos)
З подачі пана Негребецького заміряла собі політичну температуру, з інтересом.
Результат - космополітичний соціал-демократ, найбільше виражений секуляризм і анархізм.
Загалом передбачувано...

http://www.politicaltest.net/test
habitudo: (Dia de Muertos)
logo

Викторина

Танах или Новый Завет?

Мой результат: 15 правильных ответов из 15.

Вы уникум! Мы не очень рассчитывали повстречаться с таким, как вы.
Но всё же соблюдайте осторожность. Ведь, как гласит древняя премудрость, «кто всю Библию прочтет – тот с ума сойдет».

(пройти эту викторину)

habitudo: (Dia de Muertos)
Осьо ж, значиться, і мій звіт глядацьких вражень.
Кастінг робили, мабуть, навколо Кіри Найтлі, і зробили дуже логічно.
Оскільки її взяли на роль жіночої краси в зеніті, Доллі (зів'яла мамашка) і Кітті (неоковирний підліток) піддалися повній інверсії. За Толстим Доллі була виснажена і кощава, а Кітті - гостроплеча і вугласта. У фільмі обидві повнуваті, що ясно і зрозуміло говорить аудиторії те що й треба: вони не рівня Анні.
Вронський вийшов досить штивний і зовсім не такий розчухраний пудель, як на промо-фотках. На вигляд молодший від Анни, максимум ровесник. Залік.
Карєнін куди вродливіший, ніж за текестом. Але це, по-моєму, необхідно, щоб аудиторія прониклася до нього симпатією.
Лєвін незаслужено дістав замість гидкої правдовчительної рожі миле личко ірландського хлопчини, який зворушливо поглядає добрими очками і зачісує русяве волоссячко за вушка. Лапуся!
Щодо відтворення реалій - це напівфантазія-напівпародія, загалом непоганого смаку. Особливо класно вийшла хореографія канцеляристів! Трохи, звичайно, попахує клоунадою і несвіжим душком пізньорадянських мюзиклів з обов'язковим Міроновим і танцями монастирських вихованок у міні-спідничках. Але тільки трохи.
У фільмі ніхто не співає, і це плюс.
Загалом рекомендую
habitudo: (Dia de Muertos)
як голодранка з безкоштовним обліковим записом, проводжу опитування в коментах.
Будь ласка, вкажіть, чи відчуваєте ви у формах з із жіночими суфіксами (інтелектуалка, студентка, викладачка, спеціалістка) конотації нижчоранговості, вторинності, несправжньості, упослідження?
також укажіть свою стать!
Дякую.
habitudo: (Dia de Muertos)
З економічних міркувань (дешеві серії) і щирої симпатії перечитала чи не всю прозу Томаса Харді (на старість він ще й поетом зробився, але цього в нас не придбаєш).
Виявила з інтересом, що в усіх романах центральний мотив - страх жінки перед тим, що чоловік/наречений дізнається якусь її ганебну таємницю, викриття тої таємниці і катастрофічні наслідки. Цікаво, чи була для того якась біографічна основа... 

Скажімо, у Діккенса улюблений віньєтковий мотив - "комічні" претензії старої і/або негарної жінки на любов чоловіка, якому вона ні на що не здалася і якого у фіналі чекає союз з молодою красунею. Жінку ж чекає загальне презирство або добровільний відхід на позиції добродушної старої діви.
Але тут усе ясно: Діккенс метафізично мстився і нелюбій дружині, і її сестрі, яка була йому за економку довгі роки після сепарації з дружиною і якій чутки приписували інтимні стосунки з Діккенсом. Сам же Діккенс, звісно, кохав молодесеньких, а сестру дружини по-свинськи "реабілітував", оприлюднивши висновки гінеколога про її незайманість.

Тим часом у Харді увесь suspense, психологічні муки, страх перед ганьбою і втратою коханого описано саме з жіночої точки зору, з великим розумінням і співчуттям. Чи була це якась інверсія його власних чоловічих страхів перед викриттям? Але ж у тодішньому суспільстві чоловіча репутація (якщо не йшлоя про політика, звісно) була майже невразлива? З того, що відомо про двох дружин Харді, теж нічого не ясно...
Може, ви щось знаєте?
habitudo: (Default)
 - Хто ж нє любіт сані?
- Вочевидячки, я вас нє просто так запросіл
- Дєтішкі в небезпеці!
...і таке інше виголошує Санта-Клаус в українській озвучці цього нового мультика DreamWorks.

Перші півгодини це було страшно слухати. Та як, не могли знайти якийсь нейтральний акцент, ідіоти? - шипіла я крізь зуби. Але візуальний ряд ніби гармоніював:
Санта носить "козацьку папаху", дві шаблюки, любить швидку їзду на санях....

Людоньки, Санта тепер росіянин.
В оригіналі він (Алек Болдуїн) має "oo, that husky Russian accent".
Причому він аж ніяк не епізодична особа, а співправитель казкового світу, ледь не центр міжнародної команди з порятунку дитинства.
Отакої. Американці одуріли. Американці тащаться від кацапів! Американці прищеплюють це замилування "дєтішкам".


habitudo: (Default)
От був собі такий Томас Харді, чудовий британський романіст пізнього вікторіанства.
Як виходець з англійського села, живописав, в основному, англійське село і тугу за тим селом виходців з оного, але з елементами жваво модерністичними.

Мова в нього приємна і багата, діалектизмами не надто зловживав, але є дуже цікаве слівце, яке він вліпачив принаймні в три свої романи:
Tess of the d'Urbervilles: 'Mr.Clare,' said the dairyman emphatically, 'is one of the most rebellest rozums you ever knowned'
Return of the native: "he'd throw down the clarinet, mount the gallery, snatch up the bass-viol, and rozum away as if he'd never played anything but a bass-viol"
Woodlanders: Well, no. How can he be clever?.. And yet he's a projick, a real projick, and says the oddest of rozums. 'Ah, Grammer,' he said, at another time, 'let me tell you that Everything is Nothing. There's only Me and not Me in the whole world.' And he told me that no man's hands could help what they did, any more than the hands of a clock....Yes, he's a man of strange meditations, and his eyes seem to see as far as the north star"
Характерно, що в усіх цих випадках контекст натякає на близькість до нашого значення! 
Я заінтригована.
habitudo: (Default)

Є такий ресурс, популярний здебільшого в США: http://www.goodreads.com
 Там прості громадяни публікують свої рецензії на прочитане.
Пару раз я туди заходила почитати про Харді, Джеймса, Гаскелл - рецензії трапляються дуже оригінальні, дотепні.
А оце глянула на "Анну Карєніну" - теж тисячі рецензій! На "Війну і мир", на Достоєвського, на що хочете.
Підкреслюю, що публікуються там переважно пересічні штатівські обивателі: школярі, домогосподарки, менеджери якісь.
Мало не кожна рецензія тягне на основу для такого-сякого чи й добрячого paper. І так мені сумно стало. Коли ж то наша країна крадених рефератів дотягне до такого рівня :(



habitudo: (Default)
Останні пару років на всіх фото я виходжу як одноока подушка (серйозно, ліве око вічно заплющене), шо не може не внушати певне униніє. Але цього разу мені пощастило: прекрасний київський фотограф Наталя Пастух зробила мені файні знимки!

Осьо гляньте (багато фото): )
habitudo: (Dia de Muertos)

Емі Лоуелл (Amy Lowell), 1914.

In Answer to a Request

You ask me for a sonnet. Ah, my Dear,
      Can clocks tick back to yesterday at noon?
      Can cracked and fallen leaves recall last June
And leap up on the boughs, now stiff and sere?
For your sake, I would go and seek the year,
      Faded beyond the purple ranks of dune,
      Blown sands of drifted hours, which the moon
Streaks with a ghostly finger, and her sneer
      Pulls at my lengthening shadow. Yes, 'tis that!
      My shadow stretches forward, and the ground
Is dark in front because the light's behind.
      It is grotesque, with such a funny hat,
      In watching it and walking I have found
More than enough to occupy my mind.

I cannot turn, the light would make me blind.

На прохання

Сонета просите – даремно, друзі…
      Хіба навспак годинники ідуть?
      Хіба листки опалі віднайдуть
Зелений червень у сухім галуззі?
Заради вас я на пурпурній смузі
      Сипучих днів - шукала б літа путь,
      Та тільки місяць креслить знаки тут
Примарним пальцем, і немов на глузи
      Видовжує знай тінь. Так от в чім річ!
      Гротескна попереду простелилась
Фігура в капелюсі: місяць кпить.
      Йду в темряву, бо світло із-за пліч,
      А думка тим уже удоволилась,
Що тінь сотається, жорства рипить.

Не обернусь – бо світло осліпить.

habitudo: (Default)

Оце трапилася мені в листуванні Забужко з Ю. Шевельовим цікава примітка: мовляв, за чутками Андрухович переклав свого «Гамлета» з польської. Тимчасом сам Андрухович згадував, що найкращі враження від супер-сучасного перекладу Станіслава Бараньчака «остаточно надихнули» його на рішення перекласти Гамлета й собі. Ну, це аж ніяк не підстава для таких злостивих чуток.

Але оскільки )
habitudo: (Default)
Ото знайшла я колись у Найдановому перекладі Андруховича "сосни, і лаври, і пінії" як "cedars and pines, and monasteries", і за живота хапалася. А воно, виявляється, давно відомий системний факт, описаний у Володимира Діброви, в чудовій новелі "День народження":

Сумлінний Когут... щоранку чесно сідає за комп'ютер і до п'ятої вечора перетягає слова з однієї іноземної мови в іншу. Аби зберегти букву й пахощі оригіналу, все те, що він не може перекласти, йде у примітки і пояснюється особливостями української вдачі. В решті випадків він покладається на словник. Через що кожна з подоланих ним оповідок відгонить шизофренією. “Дуля” в нього, як і велить словник, це, безумовно, “груша”, “Бесарабка” є “жінкою молдаванського роду”, а
вигук якогось із персонажів “та нащо цей, блін, совок пригрібався?” в його перекладі перетворилося на “чому, млинець, невелика дитяча лопатка зняла верхній шар ґрунту?”
.

Далі йде вбивче розкриття причин, чому тим загальновідомим дулям і лаврам нема переводу. Взагалі новела дуже варта прочитання. Вона і кумедна, і зворушлива, і влучно змальовує тих українців, що в 90-х шукали щастя по штатівських універах. Прототипи впізнавані: Бойко - сам автор, Когут - Найдан, Уляну самі без труду пізнаєте :)
Всіляко рекомендую.
habitudo: (Dia de Muertos)
Дещо дефективний плід любові до лорда GGBGGB
Згрішила проти еквілінеарності )
habitudo: (Default)
Помітила цікаву штуку: моя другокласниця перекладає з англійської принципово краще, ніж більшість наших дорослих і непогано оплачуваних позаштатників. Звичайно, подумаєте ви, скажена засліплена мамаша. Але ж ні, це серйозно так і є. Може, те саме і з іншими дітьми в тому ж віці?
Приклад:
A zebra is black and white. It can hide in long grass.
Соня: Зебра чорно-біла. Вона вміє ховатися в високій траві.
Перекладачі: Зебра чорного і білого кольорів. Вона може ховатися в довгій траві.

A bear can climb trees and find honey!
Соня: Ведмідь уміє лазити по деревах і діставати мед.
Перекладачі: Ведмідь може лазити деревами і знаходити мед.

This lizard can lose its tail.
Соня: Це ящірка, вона вміє губити свій хвіст.
Перекладачі: Ця ящірка може втрачати свій хвіст.

PS "перекладачі" тут збірні. Мала бачила текст вперше в житті, вчиться в звичайнісінької не сильно україномовної вчительки. Англійською я з нею не займаюся, тобто "перекладати правильно" ніхто не вчив.
habitudo: (Default)

Придбала оцю книжечку Марії Стікко, вид-во ЧСВВ "Місіонер", переклад з італійської Надії Липки.
Придбала насамперед за прекрасні великоформатні, кольорові ілюстрації - з фресок Джотто (і всім рекомендую). Книжка популярна і досить цікава, переклад зроблений з любов’ю і старанням.
Але от, уже на початку (ст. 35) надибала кумедне: «Інокентій ІІІ... майже дійшов до огиди життя. Це він висловив в опереті "Про погорду світом", яку написав у Ананьї ще до того, як став папою... Роздумами про смерть, страшний суд, пекло і рай закінчується згадана вище оперета, що вввібрала в себе все найтемніше, що було в середньовічному мисленні».
Очевидно, італійською було operetta - невеличкий трактат. Але така певність, що папа в кінці ХІІ ст. міг написати оперету - це справді зворушливо.
habitudo: (Default)
Може, комусь треба.
Робота в офісі, перекладачем з англ. на українську.
Локація - Київ.
Page generated Jul. 10th, 2025 12:03 am
Powered by Dreamwidth Studios